Врахування особливостей мислення дитини 6-7 років

в навчально-виховному процесі

Актуальність питання. Врахування психологічних особливостей першокласника під час його навчання та виховання на сьогодні визнана як педагогами, так і психологами. Розглядаючи мислительні процеси молодшого школяра, орієнтуючись на дослідження психологів-когнітивістів, стають зрозумілими основні положення, за якими варто вибудовувати навчально-виховну стратегію.

Згідно з дослідженнями Жана Піаже, починаючи з п’ятирічного і до семирічного віку, відбувається перехід від доопераційного мислення до мислення на рівні конкретних операцій. Доопераційне мислення характеризується егоцентричністю (здатністю осмислювати світ винятково з власної точки зору), безповоротністю (неможливістю бачити зворотність явищ. Наприклад: «У мене є сестричка, та у неї немає сестер»), центрацією (неможливістю концентруватись одночасно на більш ніж на одному аспекті проблеми чи явища) та ін.  Операційне мислення поступово втрачає риси доопераційного мислення, з’являється більша гнучкість та складність мислительних процесів, що дозволяє помічати одночасно кількісні та якісні характеристики об’єктів, логічно міркувати, встановлюючи причинно-наслідкові зв’язки.

Як ці властивості нервової системи діють на практиці? Як з користю можна застосувати ці знання?

Перше – це розуміюче ставлення вчителя до першокласника. Перехід від доопераційної стадії (його можна образно назвати «періодом, коли дитині складно розв’язувати прості задачі на дві дії») до стадії операційної («період, коли дитина, зазвичай, просто розв’язує задачі на дві дії») відбувається завдяки тому, що в мозку проходять зміни на фізичному рівні: активне розгалуження відростків нейронів та створення нових синаптичних зв’язків, що дозволяє нервовим клітинам ефективніше взаємодіяти, та сприяє активному когнітивному та емоційному розвиткові дитини. Водночас, ріст мозолистого тіла забезпечує активність міжпівкульної взаємодії та, як наслідок, впливає на процеси перерозподілу уваги. З наведеного вище можна зробити висновок, що, знаючи фізіологічні процеси, які відбуваються в організмі першокласника, вчитель може пояснити для себе цілу низку проблем, які можуть виникати у дитини під час навчання, і з розумінням до цього ставитись.

Друге – допомога в оцінці вчителем готовності дитини до навчання  в школі та створення розвивальних умов під час роботи з майбутніми першокласниками.

Крім стандартних методик, спрямованих на визначення рівня розумової активності дитини, саморегуляції, розвитку короткочасної пам’яті, мовлення, фонематичного слуху, важливим аспектом є врахування особливостей мислення дитини. Як правило, фізіологічні зміни, що забезпечують перехід від стадії доопераційного мислення на операційну, починаються в 5 років і до 7 завершуються.  Іноді цей процес зміщується в часових межах. Це може ставати однією з причин труднощів у навчанні та створювати психологічний дискомфорт.

Третє – застосовувати методики для визначення розуміння дитиною абстрактності (на противагу конкретності), зворотності (на противагу нерозумінню, що об’єкти можуть повертатись у свій первинний стан, мати двохсторонні зв’язки), вміння прийняти до уваги позицію іншої людини (на противагу егоцентричності), вміння фіксувати одночасно декілька аспектів ситуації (на противагу центрації), інваріантності (на противагу нерозумінню принципу збереження об’єму, маси, кількості та числа). Вправи, спрямовані на це можна знайти в книгах Ж. Піаже «Психологія інтелекту», А.К. Звонкина «Малюки та математика» та ін. Приклади таких завдань наведені в додатку А.

Застосування запропонованих Ж. Піаже положень на практиці сприяє полегшенню роботи вчителя. Перехід від доопераційної стадії до конкретно-операційного мислення відбувається поступово. Ця мета розвитку досягається шляхом накопичуваного протягом кількох років досвіду маніпулювання з різними предметами і матеріалами в оточенні дитини та пізнання їх властивостей. Згідно з Ж. Піаже, діти набувають цю складнішу і тоншу форму мислення в процесі активного дослідження фізичного середовища, ставлячи собі питання і, в основному, знаходячи на них відповіді. Завдання вчителя в цьому процесі полягає в тому, щоб правильно та вчасно задати дитині питання, які на даному етапі відіграють важливішу роль ніж самі пояснення,  оскільки зміни відбуваються завдяки фізіологічним процесам в мозку.

Література:

1.    Звонкин, А. К. Малыши и математика. Домашний кружок для
дошкольников / А. К. Звонкин. - М.: МЦНМО, 2007. - 240 с.

2.    Пиаже, Жан Психология интеллекта / Ж. Пиаже. - СПб. : ПИТЕР, 2004. - 192 с.

Додаток А

Приклади завдань

Егоцентричність. Доопераційне мислення егоцентричне — обмежене межами власного сприйняття дитини, і тому вона не може взяти до уваги позицію іншої людини. Діти зосереджені на власних перцептивних образах і вважають, що всі інші бачать світ так само, як вони. Піаже досліджував це когнітивне обмеження в своєму експерименті з трьома горами. Він розсаджував дітей довкола столу, на якому знаходився макет гірського хребта з пап'є-маше, і показував їм фотографії цього хребта, зроблені з різних сторін. Спочатку він просив кожну дитину вибрати знімок з виглядом гір, що відкривається із займаного ними місця за столом, а потім — знімок, на якому гори представлені такими, якими бачить їх лялька,

Мал. 1 Експеримент «Гори»

посаджена на інше місце. Більшість дітей без проблем знаходила перший знімок, але не могла поставити себе на місце ляльки і уявити, якими можуть виглядати гори з її місця.

Центрація. Мислення дітей в цей період має тенденцію центруватися на якійсь одній фізичній властивості або вимірюванні об'єкта чи ситуації. Це обмеження, назване центрацією, найяскравіше виявляється при вирішенні задачі включення в клас — класичної задачі для вивчення доопераційного мислення. Дітям показують набір дерев'яних кульок, одні з яких червоного кольору, а інші — жовтого, і питають їх, яких кульок більше, червоних чи дерев'яних, вони не можуть правильно відповісти на це питання. Діти не можуть одночасно врахувати і колір, і ширшу категорію — матеріал, з якого зроблені кульки.

Інваріантність. Як підтвердження обмежень доопераційного мислення спостерігається відсутність у дітей інваріантності (поняття збереження), на яку вказував Піаже. Під терміном збереження мається на увазі усвідомлення того, що зміна форми або зовнішнього вигляду матеріалів не спричиняє зміни їх об'єму, маси, кількості.

Інваріантність кількості і числа. Розвиток у дітей навичок рахунку становить для фахівців великий інтерес тому, що цьому в школі відводиться багато часу, а також у зв'язку з тим, що цифри і числа виконують важливу роль в житті кожної людини. На мал. 2 показаний класичний експеримент вивчення розуміння збереження кількості і числа. Спочатку експериментатор кладе перед дитиною 12 льодяників, розташувавши їх в два ряди по 6 в кожному; причому льодяники в обох рядах знаходяться чітко один над одним. Як тільки дитина погоджується з тим, що в обох рядах їх кількість однакова, експериментатор зменшує довжину одного ряду, зсовуючи льодяники ближче. З іншого ряду забирається один льодяник, але відстань між цукерками, що залишилися, збільшується. Якщо дитині доступне поняття збереження кількості, вона повинна визнати, що довший ряд складається з меншої кількості льодяників, не дивлячись на свою протяжність. Дітей у віці 5-6 років зовнішній вигляд довгого ряду часто вводить в оману, і вони говорять, що в ньому більше льодяників.

Мал. 2. Експеримент, спрямований на вивчення розуміння збереження кількості.

Навіть ті діти, які уміють рахувати, та знаходяться на стадії доопераційного мислення, наполягатимуть, що в довгому ряду льодяників більше, причому вони робитимуть це і після того, як злічать їх кількість в кожному ряду.

Крім того, діти, що досягли стадії конкретних операцій, розуміють, що відмінності між схожими об'єктами можна зміряти. У відомій задачі Піаже з сірниками, проілюстрованій на мал. 3., дітям показували викладену з 6 сірників ламану лінію та іншу, пряму, з 5.

Мал. 3. Задача Піаже з сірниками.

Діти на стадії конкретних операцій чітко розуміють, що верхня ламана лінія, з 6 сірників, довша ніж нижня пряма, з 5. Діти молодшого віку, зазвичай, говорять, що нижня довша, оскільки зосереджують увагу, головним чином, на крайніх точках ліній, а не на тому, як розташовані сірники.